Мама й тато часто відправляли сина на літо до бабусі.
Якось, коли він підріс, він заявив:
- Я вже дорослий! Чому ви поводитесь зі мною, як із маленьким? Я сам можу доїхати до бабусі!
Після короткої суперечки батьки погодилися. Ось вони стоять на пероні, проводжають його, дають останні настанови, а син лише повторює:
- Та знаю, знаю, ви вже сто разів це казали!
Тоді батько сказав:
- Сину, якщо тобі раптом стане погано або страшно, візьми це, - і поклав йому щось у кишеню.
Хлопчик сів у вагон і поїхав. Він дивився на пейзажі за вікном, але навколо метушились незнайомі люди, хтось штовхався, галасував. Провідник зробив йому зауваження, інші пасажири теж дивилися на нього косо. Хлопцеві стало неспокійно, потім з'явився страх. Він затих, забився в куток, і йому захотілося заплакати...
А потім він пригадав про те, що батько щось поклав йому в кишеню.
Він намацав записку, розгорнув її і прочитав:
«Синку, я в сусідньому вагоні».
Так і в житті: ми повинні давати дітям свободу й довіряти їм, але завжди бути поруч, щоб вони знали - в разі чого, ми неподалік.
