Кожен несе свій тягар: мудра притча про те, чому не варто нарікати на свою долю.

Одного разу людина, незадоволена своїм життям, звернулася до Бога:

– Чому моя доля така важка? Чому я повинен нести цей тягар? Може, Ти даси мені легший? Я втомився від щоденних труднощів!

І ось бачить ця людина сон. Вона спостерігає за низкою людей, які повільно йдуть, кожен несе свій тягар. І він сам також йде серед них. Втомився він іти, і здалося йому, що його тягар важчий за інші. Тоді він зупинився, зняв його з плечей і відпиляв шматок. Йти стало значно легше, і він швидко дістався до місця, куди всі прямували. Але що це? Перед ним глибока прірва, а з іншого боку починається земля Вічного Щастя. Як туди дістатися? Навколо не видно ані мосту, ані переправи.

Він побачив, як люди, що йшли разом з ним, легко переходили на інший бік. Вони знімали свої тягарі, перекидали їх через прірву і переходили по них, як по мосту. Але він не міг цього зробити. Його тягар був занадто коротким. Чоловік гірко заплакав: «Ах, якби ж я знав…» Прокинувшись, він більше не просив у Господа полегшення своєї долі.

Нести свій тягар — це не прокляття. Це боротьба з власним злом, яке є всередині кожного з нас і з яким ми повинні боротися. Це щоденний обов’язок на шляху до звільнення. Кожному дається саме той тягар, який він здатен понести.