Вірші про кохання

Дарина Березина

сНІЖність-1. Кай.

сНІЖність-6. Кай. Фінал.

сНІЖність-7. Герда. Un(?)happy end.

Романс про Лиса - 1.

***

Запроваджу тебе до каплички, де тіло моє

Набирається втоми і гідності жити у світі.

Біло роси лежать, біло пахнуть у присмерку квіти,

І найстаршій бджолі раптом меду чомусь не стає.

Я кохаю тебе. Отже, хто мені більший, ніж ти?

Теракота долівки зрівноважена блиском лампадки.

Б’ється нетля над світлом, і я починаю спочатку

Світлий спокій твій пити і вічність твою берегти.

Ссылка, із поетичної збірки Ссылка

Ссылка

Коли потяг у даль загуркоче

Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні...

Шум акацій... Посьолок і гони...
Ми на гору йдемо через гать...
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять...

Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій...
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй...

Твої губи — розтулена рана...
Ми хотіли й не знали — чого...
Од кохання безвольна і п’яна,
ти тулилась до серця мого...

Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі...
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі...

Пам’ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв...
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.

Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог на нашій путі...
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті...

Дні пройшли... Одлетіла тривога...
Лиш любов, як у серці багнет...
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.

Наче сон... Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв...
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос і коси,
твої коси сумні цілувать...

Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі...
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.

в холодній кухні грілася вином,
та спогадами роз'їдало душу,
і чулось шепотіння за вікном:
"забуду все, я матиму, я мушу!"

на дворі вітер гнув гілки додолу,
на кухні міль літала біля стелі,
їй так набридло рухатись по колу
на цій брудній іржавій каруселі.

врятує хтось? - кому вона потрібна?
сама врятується? - чи вистачить їй сил?
чи варто? може спроба хибна?
усе мине, залишиться лиш пил...

все буде як завжди, але без неї,
лиш келих на столі та старі плями,
до біса ці дурні ідеї!
їй вже давно пора прийти до тями.

давно вже час забути про вчорашнє,
позбутися думок про нездійснене,
її думки нагадують мурашник,
і роз'їдають мізки їй щоденно

до біса все! рятується вином,
втомилася, на ліжко прилягла,
і чулось шепотіння за вікном:
"забула все, я мала, я змогла"...

Вустами медовими

Сергій Коломієць, Николаев

Ти мені щойно наснилась
і своїми вустами медовими
безпомадними
ти торкалася мого серця
грала на нервоклітинах
що давно я не налаштовував
на гармонійне звучання

Мені снився наш парк
в нім відчув твоїх віч перший доторк
Вони мають приємно-зелений прощальний відтінок
і саме тому їх блиск здається знайомим
рідним й холодним

Мені снився овал обличчя
та плеч твоїх деталізованість
ці риси є первинно-ламкими та ніжними
їх хочеться накривати
ночами обіймами й ковдрою

Мені снилось твоє волосся
що пахло якимись квітами
з ледь відчутною нотою тютюну
вітру знервованого
й мало блиск хворого сонця

Ти вперше зірвала мій сон
без жодних причин але з наслідком
без жодних лексем та погроз
ти просто заворожила

Снись
я чекаю

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха,-
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

І. Франко