Для чого нам діти?

Очень мне нравится известное высказывание "Детей не надо воспитывать, их надо любить!" (с). Перефразировав скажу, что дети нужны для того, чтобы их любить и баловать

Старшего родила для мужа - он хотел.... я вообще мужа люблю больше всех, и можете кидать в меня кирпичами - даже больше чем детей.... а младшую я захотела сама - сознательно, что бы было ещё одно продолжение меня и моего мужа, и что бы наконец то распробовать материнство а то со старшим всё пролетело я и понять не успела...

Про свої мотиви думала вже трохи раніше, тож маю практично готову відповідь.
Десь років до 33-35-ти приблизно про дітей особливо не задумувалась, було таке абстрактне "хочу дітей", глибше не копала. Основні інтереси лежали все-таки в інших сферах життя. А потім пішло більш усвідомлене бажання, і тут мотиви комплексні виявляються. Частково є таке чисто емоційне - мені подобається, коли в домі бігають діти, щось там граються, спілкуються, коли лізе обніматися-цілуватися, загалом весело.   Для старших дітей це переходить більше у гордість таку - мовляв, он яке чудове створіння у мене вдалося виростити! І на остачу ще ну зовсім незрозуміле щось, пов'язане з таким бажанням змінити світ на краще, через виховання дітей, і передачі їм своїх цінностей та принципів. Якщо все разом в купу взяти, то схоже на те, що я відношусь до дітей як до такого собі варіанту творчої самореалізації. Мабуть, то і є банальний материнський інстинкт?