Интервью с jozh

>Расскажите,как с мужем решились усыновить доцю?
Вперше про це говорили з чоловіком ще років шість тому назад. Ми тоді жили в селі під Києвом, дітей у тому селі було мало, і у дочки була лише одна подружка приблизно її віку, яка приїзжала до бабусі лише на літніх канікулах. Тож мотивація в нас була абсолютно егоїстична і неправильна - хотілося компанію для дочки.
Ну і те-се, якось вийшли на тему всиновлення, але реалізувати тоді не змогли з деяких причин. Але думка про те залишилася. І ось вже коли тут все більш-менш стабілізувалося з житлом, то знову повернулися до думки про всиновлення вже більш серйозно, ось так і вийшло.

>как отношения у сестричек?
Дуже хороші. Якщо не рахувати інколи сварок хвилин на п'ять.   Ну то те я не рахую, ми з моєю сестрою взагалі билися, і нічого.

>называет ли вас мамой и папой?
Так. Практично зразу.

>и вот просто интересно,как выбирали из многих деток
В нас були деякі логічні критерії (наприклад, я б не ризикнула взяти з тими проблемами із здоров'ям, які вимагають постійної турботи, - з моєю забудькуватістю точно угробила б дитину; були побажання щодо віку, щоб в результаті не дуже велика різниця була між дітьми, щоб їм було цікаво одне з одним; тощо), по ним попередньо ще відсіювала. А далі був один-єдиний критерій - щоб не було внутрішнього відторгнення, щоб я могла полюбити дитину. На нашу дівчинку це було четверте направлення (тобто щоб я вживу вже знайомилася), з попередніми трьома не склалося з різних причин (в тому числі була одна дівчинка, щодо якої я так і не склала логічного пояснення моєї відмови, але було чітке відчуття абсолютно чужої дитини). Але таке відчуття, що саме її ми й чекали, бо влилася в сім'ю як наче завжди була нашою.

Имела в виду, как удается сохранять гармонию в отношениях в том случае, когда люди часто проводят время вместе

А я просто не бачу сенсу будувати чи потім зберігати стосунки з людиною, з якою не зможеш бути 24 години на добу. І не зберігала. Рвала без жалю, як тільки впевнювалася, що я не можу почуватися себе вільно, що мені треба якось прикидатися чи десь себе переламувати, щоб зберегти відносини. Звісно, мова не йде про якісь там звички чи несуттєві протиріччя. Це все можна якось вирішити, чи десь поступитися, навпаки, такі вирішення навіть допомагають і зблизитися, і самим розвиватися. Але ключові речі, які зачіпають саму сутність людини, повинні співпадати або доповнювати. Інакше це не кохання, а лише мрія про неї, самообман, ілюзія. Інакше ти любиш не цю конкретну живу людину, а якусь вигадану.

Якщо хочете ще пояснення й логічне, то можу і про соціоніку кілька слів сказати.   У нас дуальні відносини, тобто комфортне доповнення у психологічному плані. Звісно, це ніколи не дає гарантії, чи там обов'язково кожен дуал буде тобі найкращим партнерем, але це дає ту саму базу, на якій легше будувати. В дуальних відносинах зусилля себе оправдовують, на противагу, наприклад, конфліктним чи ревізним, де спроби вияснити протиріччя лише поглиблюють прірву у відносинах між людьми.