Параліч материнського інстинкту або крик душі...

Не знаю, навіщо створюю цю тему...Мабуть тому, що зараз п'ята ранку, а я сиджу на кухні у глибокому потрясінні і великій печалі. А ще у повному нерозумінні. Я хочу сказати про те, що світ у якому я живу-я ненавиджу. Я не хочу жити в такому світі, не хочу, щоб весь цей жах бачили мої діти...Мені гірко і важко від розуміння того, що найвищу любов у світі, любов матері до дитини, зім'яли під ногами, вимазюкали в багнюці і згнітили в собі мільйони жінок. Кожен день з екранів телевізорів лунають вже ставші буденними фрази "народила, втопила, викинула, вбила, залупцювала до смерті, задушила...".Підкажіть, любі форумчанки, що коїться насправді? В чому проблема? Що сталося з жінкою за час еволюції Дарвіна чи від біблейських часів? Мені важко. Я боюся, що через деякий час це стане нормою, якщо ще не стало. Я розумію, що я ніяк не можу боротися з цим, але я не можу залишатися байдужою. Хтось із вас скаже, що треба поменше дивитися новин, не приймати близько до серця, тощо...Але ж від цього ситуація не зміниться. В інтернеті не припинять продавати дітей за 800000 р. на органи, на Прикарпатті п'яні матері не припинять душити немовлят, у Воронежі не припинять топити новонароджених...Як кошенят...Дівчата-молодиці, які виправдовуються відсутністю умов, чоловіків, грошей, освіти, роботи...і діти, які на сході свого життя зустрічають захід...
Жінки, які виступають в студіях "Пусть говорят", "Говорить Україна", "Прямой ефир"-я хочу стати перед вами на коліна, та й не тільки перед вами, я хочу благати всіх жінок схаменутися, прокинутись від алькогольного, наркотичного, психічного сну й звернути увагу на своїх дітей, на тих, хто найбільше вас потребує, на тих, кому ви справді потрібні, на тих, хто без вас не народиться, не посміхнеться, і не зробить свій перший крок...На тих, хто не принесе двійку, не розіб'є колінки, кому ви на них не подмухаєте...На тих, хто не виросте, хто не одружиться, не подарує вам онуків...Як багато ви б могли зробити для своїх дітей, і як гірко, що не робите. Згадайте, яку важливу міссію несе в собі жінка...згадайте й схаменіться, доки не пізно.

Я знаю, що ті, хто насправді б мав це прочитати, тут не знайдуться. І я вдячна вам за це. За те, що ті жінки, яких я тут знаю, і з якими ще буду знайома, з гордістю і з любов'ю виконують свій святий обов'язок. За те, що даруєте цьому світу маленьких, а в майбутньому великих людей.

Не хочу розвивати обговорення. Це просто крик душі. Дякую.