Вчора ввечері телефонувала мамі, вона розстроєна, для неї цей день, як Паска, її батько, мій дід, пройшовши всю війну, дійшов до Берліну

Наш будинок в самому центі міста, на головній вулиці, біля площі "Перемоги". Місто партизанської слави завжди із розмахом готується до цього свята, не виняток і цього року, все місто, а особливо площа були прикрашені. Відремонтовані пам'ятники, паркани, лави, встановлені нові ліхтарі...
Якась бидлота вночі перебила ліхтарі, витоптала клумби, обмалювала свіжу фарбу.

Представьте какая это радость была для людей воевавших - ПОБЕДА!!! Знать ,что не напрасно пролита кровь...Правда,это праздник со слезами на глазах- и радость победы, и грусть о погибших.Для меня это так. Мой дедушка тоже воевал, бабушка всегда гордилась этим праздником, и для меня это праздник.Жалею,что с малышом моим сегодня не получилось выбраться на парад((

Нет, нацисты мне отнюдь не "наши",
Что б там ни вопили дураки;
Пусть у них фасады были краше,
Место возле лагерной параши -
Той ли, этой - равно не с руки.

Вновь и вновь на горьком этом свете
Тот же приговор любой мечте,
Тот же эпилог в любом сюжете:
Нет, не жаль, что проиграли эти -
Очень жаль, что победили те!

Юрий Нестеренко

Конечно Великий праздник!!! Как представлю себе войну, аж кровь в жилах стынет! Столько загубленных судеб и жизней! Светлая память всем, кто  не выжил и здоровья ветеранам!

Гітлер сказав: "З осені 1938 року я вирішив йти разом із Сталіним… Сталін і я – єдині, які дивляться лише у майбутнє. Так, я найближчими днями на німецько-радянському кордоні подам руку Сталінові і разом з ним розпочну новий розподіл світу…"

Коли говорять про Україну, зазвичай справедливо наголошують, що нещадний вихор війни двічі пронісся по Україні – із Заходу на Схід і зі Сходу на Захід. В Україні було задіяно до 60% дивізій Вермахту, майже половину бойових частин Червоної/Радянської Армії, що нанесли низку стратеґічних ударів по німцях. Саме з України відкрився шлях радянських військ у Центральну Європу і на Балкани.

У завойовницьких планах Адольфа Гітлера Україна посідала особливе місце. Власне, ці плани будувалися із врахуванням захоплення України, що мала стати важливою складовою частиною реалізації "Плану голоду" (Der Hungerplan). Цей план передбачав голодування жителів окупованих територій СРСР для того, щоб отримати додаткові продукти харчування для німецьких військ і населення Німеччини.
 

У стратеґії Йосипа Сталіна Україна так само завжди була присутня. Червоний диктатор ніколи не забував прагнення українців до незалежності, продемонстровані у 1917-1920 роках. Він люто боровся не лише із відвертими супротивниками більшовиків. Серед української етноеліти він постійно вишукував "сепаратистів" і "націонал-ухильників", висловлював недовіру всій Компартії України, а зрештою використав складну ситуацію початку 1930-х років для упокорення України за допомогою Голодомору.

Приреченій на те, щоб опинитись між двома тоталітарними потугами, Україні під час 2-ї світової війни судилося пережити протистояння регулярних армій, геноцидів, депортацій, мобілізацій, вивезень на роботи, зіткнення партизанських і підпільних рухів і ще чимало такого, що направду зробило українську землю кривавою.

Це яскраво продемонстрували події ще до початку 2-ї світової війни. 15 березня 1939 року угорське військо вдерлося (а Угорщина була союзником Гітлера) у Карпатську Україну, що тільки-но проголосила державну незалежність. Ціною крові та жертв Закарпаття було приєднано до Угорщини.

Так і сталося 23 серпня того самого 1939 року. Тоді, як відомо, було підписано пакт "Гітлер-Сталін" (який чомусь дотепер називають "пакт Молотова-Ріббентропа"). Диктатори ділили Європу і кожен мав свої розрахунки.  Однак в їхніх планах не було місця незалежній Україні.

Так і сталося 23 серпня того самого 1939 року. Тоді, як відомо, було підписано пакт "Гітлер-Сталін" (який чомусь дотепер називають "пакт Молотова-Ріббентропа"). Диктатори ділили Європу і кожен мав свої розрахунки.  Однак в їхніх планах не було місця незалежній Україні.

Так і сталося 23 серпня того самого 1939 року. Тоді, як відомо, було підписано пакт "Гітлер-Сталін" (який чомусь дотепер називають "пакт Молотова-Ріббентропа"). Диктатори ділили Європу і кожен мав свої розрахунки.  Однак в їхніх планах не було місця незалежній Україні.

Внаслідок домовленостей з нацистами СРСР захопив значну частину території і населення тодішньої польської держави.

З точки зору міжнародного права це була відверта аґресія, що порушувала низку міжнародних домовленостей. Не "золотим", а коричнево-червоним для Західної України був вересень 1939 року.

Внаслідок домовленостей з нацистами СРСР захопив значну частину території і населення тодішньої польської держави.

З точки зору міжнародного права це була відверта аґресія, що порушувала низку міжнародних домовленостей. Не "золотим", а коричнево-червоним для Західної України був вересень 1939 року.

Не маючи своєї власної незалежної держави, українці мусили виконувати громадянські обов'язки країн, громадянами яких вони були. Для більшості українців це означало служити в рядах радянських збройних сил, а для решти - у німецькій, румунській та угорській арміях.

 

За умов наступу німецьких військ ЦК ВКП(б) і радянський уряд дали вказівку місцевим органам влади і парторганізаціям знищувати все, що не вдалося евакуювати: устаткування заводів, фабрик, колгоспну техніку, реманент, палити збіжжя, сільськогосподарську рослинність.

Про це йшлося у директиві Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 року, у виступі Сталіна по радіо 3 липня 1941-го, у спеціальній постанові Державного Комітету Оборони від 22 липня 1941-го та в інших документах. Як відомо, в них мовилося про утворення зони "спаленої землі".

За умов наступу німецьких військ ЦК ВКП(б) і радянський уряд дали вказівку місцевим органам влади і парторганізаціям знищувати все, що не вдалося евакуювати: устаткування заводів, фабрик, колгоспну техніку, реманент, палити збіжжя, сільськогосподарську рослинність.

Про це йшлося у директиві Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 року, у виступі Сталіна по радіо 3 липня 1941-го, у спеціальній постанові Державного Комітету Оборони від 22 липня 1941-го та в інших документах. Як відомо, в них мовилося про утворення зони "спаленої землі".
 

Радянське суспільство було стероризованим і роз’єднаним, а відтак значна його частина чекала на прихід німців з надією на позбавлення від більшовицької тиранії.

У 1944 році кожен третій військовослужбовець діючої армії був українцем. У військах 1-4-го Українських фронтів у стройових, переважно піхотних частинах і з’єднаннях, українці становили 60-80%.

Одначе антилюдяна сталінська військова стратеґія, що не рахувалася з жертвами, призвела до значних втрат серед чоловічого населення України. Не менше третини мобілізованих жителів УРСР загинули в цей період. Повоєнний етнодемографічний вакуум в Україні заповнювався за рахунок жителів інших реґіонів СРСР.

Юрій Шаповал

Професор, доктор історичних наук

Дуже цікаві фото

Ссылка

 

 

 

 

 

Сегодня звонила отцу. Девочки, это как... даже слов не подобрать. Он живет в районном центре, где всегда все праздники отмечали с размахом. Сегодня не было ни флагов, ни лент. НИЧЕГО. Только на холме Славы - транспорат: " С праздником, ветераны." А колона людей была больше 3-х км. И ни кто не обязывал народ прийти ( как раньше, во времена СССР). ПОЧЕМУ "слуги народные" не могли выделить средств, что бы почтить память? Папа, рассказал, что говорил со старенькими, так они даже не знают, что сегодня 9 Мая, говорят, что вот не украшено все, а на День Победы все будет красиво..., они еще ждут праздник.

Ленты были, давали на советской .... 
и народа действительно много, и много молодежи .... только не было ни техники, ни маршировали военные, как то в этом году скучноватый "парад" получился 

Я так поняла - это не в Николаеве, районный центр - небольшой городок

ааа...я прочитала не правильно, типа он живет в центральном районе *))) .... 

рассказ о моем прадедушке,писался детям в школу, подробности сглажены 
Родился 23 мая 1911 года. С первых дней войны был призван на фронт. Был тяжело ранен и контужен в 1942 году. При отступлении сочли его убитым и оставили на поле боя. Придя в себя, он начал искать своих. Пришел в деревню, там уже побывали фашисты и в деревне никого не осталось (оказался на оккупированной территории). В одном из домов услышал плач. Зайдя туда, он увидел двоих маленьких детей, мальчика и девочку. Рядом лежала их убитая мать. Раздался рокот вражеских мотоциклов, и прадедушка,  взяв детей на руки, спустился в колодец. Там он стоял с ними на руках несколько часов по пояс в воде, пока фашисты не покинули деревню. Ночью он стал пробираться к своим вместе с детьми. Найдя своих, он отдал детей, а его сразу положили в больницу, где он провел полгода, ему пришлось ампутировать ногу. Умер Трофим Васильевич 8 апреля 1998 года в возрасте 87 лет и всю жизнь вспоминал спасенных деток и хотел узнать их судьбу. 


на самом деле он простоял почти сутки в деревенском туалете, прыгнул в дырку с детьми
 

Вот это да. Спасибо за рассказ . Как он простоял в туалете такое долгое время и не задохнулся? Бог помог.

Я когда читаю такие рассказы, всегда слёзы наворачиваются Вы должны гордиться своим прадедом)))) Ведь, действительно, мы иногда не задумываемся и не понимаем до конца, какой ценой досталась этим людям победа. Мне когда бабушка рассказывает, как они ели, в лучшем случае, котлеты из акации, которые им мать пекла и т.п. всё внутри переворачивается. Вечером ложась спать, прошу  у Бога, чтобы мои дети были здоровы и никогда не узнали, что такое война!!!!

Николаевская полиция перед 9 мая напомнила: коммунистическая символика запрещена

Ссылка