Цитата: Ссылка (20 Июль 2013 16:14)
Спасибо большое за тему. Вот сразу такой вопрос - "нужно уважать родителей". Так в Библии сказано - почитай отца своего и мать свою. С вашей точки зрения - родителям уважение еще надо заслужить? То есть, если ребенок считает, что маму с папой уважать не за что - ок, пусть не уважает? Как тут быть?
И если родители действительно далеко не самые лучшие в мире. Вырос, понял что они такие - не уважаю. А как жить, не уважая родителей?
Тому я і розділила поняття пошани і поваги (почтение и уважение). Шанувати батьків можна і від розуму, а не від душі. і це не погано, і не добре, це просто факт, який стався в результаті низки подій. Неможливо примусити себе щось відчувати. Нездатна людська психіка на почуття по команді. Звернутися до того почуття, яке є, ми можемо - більшість медитаций і релаксацій починаються саме через цей механізм, зіграти можемо, змусити себе поводитися так, начебто почуття є, можемо, а викликати штучно - не можемо.
Я не згодна з висловом, що повагу людині ще треба заслужити. Як на мене, спочатку вона (повага) є, а потім буває всяке. Людина робить щось і отримує результати, у тому числі репутаційні. Як я могла б вимагати від дитини поважати мене, якщо мої дії були б не варті доброго слова? За що? За те, що народила? Так він не прохав, сама вирішила, отже, навіть вдячним не має бути. Якщо я йому покажу життя таким, щоб він його полюбив, зрозумів, яка це перлина, і ще у дитинстві відчув подяку до Всесвіту за те, що життя взагалі існує, і до батьків за те, що стали провідниками до цього дива, то тоді ми молодці. А ле це такі вже високі матерії, про які зараз не йдеться, та і шкідливі такі очікування для батьків. Вони тоді пнутися будуть, щоб побачити чи почути ту подяку, а в дитини не прийде вчасно філософський настрій, і капець, все пропало :) Отже, навіть дякувати дитина не зобов'язана (до дій хоч якось людину можна зобов'язати, до почуттів - ні-ні, нагадую), як же можна претендувати на заздалегіть гарну оцінку будь-якої дії, щоб гарантовано отримати повагу? Поки дитина змушена грати по правилах, які диктують батьки, вона буде поводитись і висловлюватись, як годиться. А коли виросте? От і винайме жіночку, і матиме рацію. Тому не подобається мені шлях через "має, повинен, споконвік було". Не хочу бути у ролі тупого виконавця, хочу розуміти кожну дію, хочу мати змогу пояснити дитині кожен свій крок. Тоді стосунки чесні, тоді між нами дружба, тоді ми маємо право на помилку, право не погоджуватись, право сперечатись, щоб дійти до того, що зручно всім в родині, а не користуватись правом сильного (бо старший чи годувальник чи ще щось).