Интервью с alisa

Цитата: #7798 alisa 12 November 2011, 09:22

Якось не виходить
От з останнього - хотіли поїхати в ліс, але в цей день ми їхали в інше місто і поїздка була давно запланована, коли в останній раз збирались в Рапонгі, то я б може і сходила - але в мене страшна алергія на морепродукти, так що... Ну отак і виходить - то плани, то часу нема, то бажання.



Якщо дуже цікаво, то спитайте при нагоді у Фри-Кет, Зями, ну або у Жменьки.



А чому саме "щира" ? Ну от мені просто цікаво - які критерії щирості українства?

Перейшла я на українську мову після однієї із тем, але вже не згадаю з якої саме причини. Так що можна вважати, що просто так ))



Я думаю, що тут всі відписуються на своїй рідній мові, вона ж не для всіх саме українська рідна.



Він давно такий. Колись дуже хотіла дочку Алису, але коли все-таки її народила, то Аліс було вже так багато ((



Ні, я народила в серпні, і доки ми були в пологовому, планували назвати малу Соломією.
Але в результаті ми назвали доньку Женя, так само, як звати мою рідну сестру і рідного брата чоловіка ))
На "ти" можна.


Діва, але в гороскопи я не вірю і мабуть тому не дуже відповідаю характеристиці свого знаку.
Мені 30, як сказала моя бабуся - третина життя вже позаду ))
Розмовляю я швидко і посміхаюсь багато. Але не співаю я ніколи - в мене абсолютно немає слуху, тому мої співи - це просто щось....

Я не люблю характеристики типу "Я лідер". От коли матиму купу підлеглих або послідовників, тоді і зможу називати себе лідером. А взагалі я за адекватну оцінку і себе, і особливо своїх дітей. Мені здається, що дитину треба провокувати і задавати потрібний напрямок, щоб вона прагнула більшого, але не варто вбивати в голову дитині із дуже посередніми здібностями, що вона суперталановита чи щось подібне - це дуже заважатиме їй в житті.

Интересна alisa глазами alis(Ы)
То,как мы видим себя-достаточно любопытная вещь) Так всё же?

Цитата: #7798 alisa 14 November 2011, 22:26

Візуально alisa бачить себе такою, якою її відображає дзеркало.



В мене складне ставлення до усиновлення. Я абсолютно не проти цього явища і я не бачу в цьому нічого надзвичайного.
Всиновлювати дитину потрібно не тому, що шкода покинутих дітей чи для того щоб виконати якусь високу благочинну місію, а тому і тільки тому, що ти хочеш мати дитину, ростити її, виховувати, бути їй матір"ю. Прекрасно, коли людина може любити усиновлену дитину так само як свою. Але я думаю, що не зможу і це не той випадок коли можна перевірити - а раптом вийде.
Якби я не могла мати дітей, то, вірогідніше за все, ми б всиновили дитину чи навіть дітей. Але в нас є рідна, так що...

І звичайно, у випадку потреби, я б всиновила дитину родичів, це своя кров, це обов"язок родини.

з.і. на жаль я знаю дуже мало хороших прикладів усиновлення. Чи то гени, чи то люди просто не готові насправді на такий крок, чи то мені просто не щастило.


Спочатку я впадаю в коротку істерику, але я по життю дуже швидко приходжу до тями Так що завжди беру себе в руки.
Найгірше я себе почуваю в лікарні. Мене коли поклали вагітну в лікарню - я весь вечір в лікарні лежала і ревіла, мені себе було неймовірно шкода. Але з іншого боку, це могло бути пов"язне із вагітністю, бо зараз я взагалі не можу зрозуміти, чому тоді так реагувала.
Коли справа стосується малої, то в мене панічні стани припинились досить швидко, мабуть після першого ГРЗ в 2 міс. Врешті-решт, їй потрібна допомога, а мама в паніці - це тільки зайві проблеми.

Я вважаю, що в стресовій ситуації емоціям треба дати вихід, а потім вже щось робити. Коли людина переживає стрес глибоко в собі, це до добра не доведе.